УДК 378. 126                                                                                    к. пед. н., доц. Курач М. С.

(КОГПІ ім. Тараса Шевченка)

 

ВИКОРИСТАННЯ ЕТНОДИЗАЙНУ В ПРОЦЕСІ ТРУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ МОЛОДІ

 

У статті розкривається поняття етнодизайну та обґрунтовується його роль в житті суспільства, держави, в навчально-виховному процесі сучасної школи. Особлива увага приділяється розвиваючому та виховному впливу етнодизайну на формування особистості учня. На основі аналізу науково-методичних публікацій та передового педагогічного досвіду аргументовано необхідність використання етнодизайну в процесі трудової підготовки сучасної молоді.

 Ключові слова: дизайн, етнодизайн, трудове навчання, художнє проектування, трудова підготовка, національне виховання, художньо-естетичний смак.

 

В статье раскрывается понятие этнодизайна и обосновывается его роль в жизни общества, государства, в учебно-воспитательном процессе современной школы. Особое внимание уделяется развивающем и воспитательном влияния этнодизайна на формирование личности ученика. На основе анализа научно-методических публикаций и передового педагогического опыта аргументированно необходимость использования этнодизайна в процессе трудовой подготовки современной молодежи.

  Ключевые слова: дизайн, этнодизайн, трудовое обучение, художественное проектирование, трудовая подготовка, национальное воспитание, художественно-эстетический вкус.

 

In the article reveals the concept of ethnic design and substantiates its role in society, the state, in the educational process of a modern school. The special attention is paid to developing and educational influence of ethnic design in the formation of the individual student. Based on the analysis of scientific and methodical publications and advanced pedagogical experience ethnic design argued the need for training in the workplace of today's youth.

Key words: design, ethnic design, labor training, artistic design, labor training, national education, artistic and aesthetic taste.

 

Постановка проблеми. В умовах становлення української незалежної держави актуалізується інтерес до неповторних досягнень національної культури, її історії, традицій, усвідомлюється її унікальність, що й зумовлює необхідність пошуку і впровадження нових підходів у національній освіті. В цьому контексті заслуговує на увагу досвід вивчення проблеми впровадження вивчення основ дизайну в шкільну практику вцілому та в освітню галузь Технології, зокрема, з метою навчання, виховання та розвитку підростаючого покоління згідно вимог сьогодення.

У зв’язку з цим, підвищенню рівня креативності, новаторства,  проектної  культури та естетичних смаків сучасної молоді в  багатьох  аспектах  може  сприяти продумана організація її навчання художньому проектуванню, створення належних умов для  успішного  розгортання  їхньої  художньо-проектної  діяльності.  При  цьому,  низка проблем,  пов’язаних  з  організацією  художньо-проектної  діяльності  в процесі трудового навчання

лежить  не  лише  в  площині  мистецтвознавчої  чи  суто педагогічної науки,  а  і в  значній мірі  стосується психологічних  засад розвитку  творчої особистості.

Підтвердженням посилення уваги  вчених-педагогів  до  питань  дизайн-освіти можуть бути наукові праці, присвячені дослідженню змісту  і  методики профільного  навчання  старшокласників  основам  графічного  дизайну,  теоретичним  і практичним засадам  формування естетичної культури майбутніх учителів  засобами українських народних промислів,  підготовки  майбутніх  учителів  до  організації позакласної роботи  в  загальноосвітніх  школах,  використання  дизайну у професійній підготовці  інженерів-педагогів та  ін.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Увага науковців до художньо-естетичної культури та художньо-проектних технології в освітній теорії і практиці вказує на її серйозність для вирішення багатьох освітніх проблем. Методологічні та теоретичні аспекти художнього та естетичного розвитку особистості розкриті в працях дослідників: Є. Антоновича [1], О. Гевко [3], І. Зязюна [7], В. Орлова [5], Л. Оршанського [6] та ін. А недооцінка значення художньо-естетичної компоненти у трудовому навчанні зумовлює недостатній рівень художньо-естетичної та національної культури, креативності та вихованості учнів загальноосвітньої школи.

Так О. Гевко зазначає, що народне декоративно-ужиткове мистецтво – це невичерпне джерело культури народу, що має унікальні можливості впливу на особистість, на формування її національного світогляду, характеру, глибинної духовності [3]. Разом з тим, як зазначає Г. Васянович [2, с. 415], цілісність культури – не лише в духовних, але й у її матеріальних виявах.

Не можна не погодитися з думкою В. Прусака, який справедливо вважає, що на культуру суспільства суттєво впливає культура промисловості і виробництва [8, с. 359]. У сучасних умовах розвитку виробництва саме дизайн визначає якість промислових товарів. У змісті трудової підготовки він є засобом формування художньо-естетичної культури учнів. Дизайн, як засіб художньо-естетичного перетворення дійсності, що охоплює практично всі сфери людської діяльності, сьогодні стає інтегративно-комунікативним компонентом не лише художньо-промислової, а й загальної та вищої освіти України. Зважаючи на це, необхідно створювати оптимальні умови для впровадження дизайн-освіти в шкільну практику, зокрема і в процес трудової підготовки сучасної молоді.

З огляду на вищезгадані проблеми навчання та виховання підростаючого покоління та з позицій поєднання трудової підготовки із вихованням та розвитком молодої особистості, враховуючи навчальний, розвиваючий та виховний потенціал художньо-проектної діяльності можна припустити, що залучення молоді до дизайн-діяльності, побудованій на традиціях українського народного (етнічного) мистецтва забезпечить належний рівень її загальної та художньо-трудової підготовки. Звідси випливає необхідність використання в процесі трудової підготовки молоді особливого виду дизайну, побудованого на поєднанні теперішнього і минулого, новітнього і традиційного, глобального та „хуторського” .

Формулювання цілей статті. На сучасному етапі розвитку національної системи освіти етнодизайн як явище потребує глибокого осмислення. Саме воно прилучає учнів до традиційного мистецтва і до мистецтва сучасного, спонукає до творчості, до самореалізації й, водночас, формує особистісно значущі якості. Саме тому метою даної статті є уточнення поняття «етнодизайн» та вивчення можливостей його використання в процесі трудової підготовки підростаючого покоління.

Виклад основного матеріалу. Дизайн, як зазначалося, це особлива проектна діяльність, що об’єднує “художню” і “технічну” творчість. Дизайн одночасно існує у двох вимірах – у сфері мистецтва (художнє), що оперує образами, пластикою, пропорціями, об’єднаними в одне композиційне ціле й водночас у сфері техніки (технічне або інженерне), що потребує чіткості й математичного розрахунку. Складне слово “етнодизайн” утворюється поєднанням двох слів – “етнічний” і “дизайн”. “Етно” вживається майже в усіх випадках, коли йдеться про народне, національне (напр., етнографія, етнолінгвістика, етнопсихологія та ін.). Воно утворене від “етнос” (грец.ethnos) означає народ, стійка спільність людей, що історично склалась на певній території [7, с. 100].  Саме тому, етнодизайн виступає важливим й ефективним засобом самовира­ження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини. Зазначимо, що етнодизайн, як важлива та невід’ємна складова дизайну, ґрунтується на традиціях народного мистецтва і сучасних технологіях дизайну, тому інтегрує художню, інженерну і гуманітарну складові дизайн-діяльності.

На жаль, у науково-педагогічній літературі не відображено достатньої кількості матеріалу як з питань формування у майбутніх учителів трудового навчання фахової компетентності в галузі етнодизайну, так і залучення школярів до творчої етнодизайнерської діяльності у процесі трудового навчання. І це при тому, що етнічно спрямована педагогічна теорія і практика навчання та виховання школярів якнайповніше знайшла відображення саме в народній системі трудового навчання і виховання підростаючого покоління. Адже, саме трудове навчання передбачає передачу учням морально-трудового й естетичного досвіду попередніх поколінь завдяки сукупності вербальних засобів, шляхом наставництва і наслідування, за допомогою яскравих образів, комплексом ігрових дій, залученням школярів до безпосередніх художньо-трудових дій в галузі декоративно-ужиткового мистецтва й етнодизайну [3].

Основою вивчення трудового навчання в сучасній школі є проектно-технологічна діяльність учнів. Категорію «етнодизайн» ми розглядаємо як проектну діяльність зі створення сучасних форм матеріального середовища з використанням традиційних елементів культури певного етносу. Етнічний дизайн відповідає змістовим та естетичним характеристикам конкретної етнокультури, використовує національний колорит, характерний для традицій того чи іншого етносу.

Етнодизайнерський компонент як елемент творчий у змісті трудової підготовки пробуджує креативність, почуття змагальності, бажання творити і досягати результату. Все це разом є важливим чинником формування художньо-естетичного смаку та творчих якостей школярів. Тож доходимо висновку, що етнодизайнерська діяльність – це творча інноваційна діяльність, результатом якої є художній проект, в процесі реалізації якого переосмислюються елементи етнічної культури і продукуються вже в новій стилізованій формі сучасних виробів, які мають практичну і художню цінність й водночас зберігають образність національної культури

Етнодизайн – це трансформація елементів національної культури, зокрема декоративно-ужиткового мистецтва (форм, орнаментів, колористики, традиційних технік тощо) в сучасні промислові вироби [8]. Матеріальна спадщина відображена у народних творах декоративно-вжиткового мистецтва, збережена в національних, районних, міських і сільських музеях для наступних поколінь, є взірцем багатої духовності народу, вираженої у вишуканості орнаментів, різноманітності технік художньої обробки матеріалів, декоративності оздоблення, барвистості фарб, чистоті форм. Отже, класичний дизайн поступово формувався шляхом об’єднання ремісничої художньо-прикладної творчості та промислового виробництва. Протягом сторіч у різних народів вироблялися доцільні конструктивні форми окремих предметів, яким притаманна була художня досконалість. На думку Л. Оршанського історично і “генетично” відбувалося перетворення декоративно-вжиткового мистецтва у дизайн, тому й далі вони використовують різні сторони один одного [6]. Обґрунтовуючи положення органічної єдності декоративно-вжиткового мистецтва й сучасного дизайну, Ю. Легенький зазначає, що як та чи інша національна культура розбудовує свій досвід конструюванням світобудови в образі (ейдосі), ідеалі, так вона й структурує предметну діяльність дизайну в контексті його практики й культуротворення взагалі [4, с. 22].

Творчість багатьох митців сучасного декоративно-ужиткового мистецтва, народних майстрів, дизайнерів підтверджує думку, що традиція не є догмою, вона не заперечує розвиток, а стимулює потребу в новаторстві, що супроводжує традиційне мистецтво народу і свідчить про його постійне оновлення, збагачення і поглиблення [1, с. 253]. Традиція глибоко змістовна, тому що увібрала досвід народу і ті органічні етнічні риси, що відбираються, зберігаються і розвиваються поколіннями як кращі, типові, архітипові і здатні по-новому розкритись в сучасності. Прикладом цьому є творчість художника-модельєра В’ячеслава Зайцева, який у 80-ті роки ХХ ст. став знаним на весь світ завдяки унікальним моделям, розробленим на традиціях народного російського костюма і які водночас були гостро сучасними.

До скарбниці етнічних джерел продовжують звертатися дизайнери всього світу і на початку ХХІ ст. Етнічний стиль присутній у творчості сучасних українських дизайнерів Роксолани Богуцької, Вікторії Гресь, Оксани Караванської, Лілії Пустовіт, які творять сучасну національну і світову моду. Отже, зважаючи на окреслені положення реформування сучасної освіти, використання етнодизайну у трудовій підготовці молоді, етнодизайн виступає тим інноваційним компонентом, який вносить в освіту художньо-естетичну складову й, водночас, наближає молодь до цінностей національної культури.

На нашу думку, етнодизайн у змісті технологічної освіти може стати тією складовою, що гарантуватиме культурний розвиток особистості і забезпечуватиме загальну естетизацію і гуманізацію суспільства. Навчально-трудова діяльність школяра на засадах етнодизайну передбачає наявність у нього здатності сприйняття картини світу на засадах національної (поліетнічної) культури, вміння творчо мислити, пропонувати нові ідеї, використовувати нестандартні рішення, що робитиме досконалою його майбутню професійну діяльність. Для цього педагог, вчитель технологій  також повинен володіти широким колом професійних компетенцій, бути митцем, майстром-наставником, дослідником, творчою особистістю. Саме від особистості педагога залежить, чи розкриється творчий потенціал учнів, яким буде рівень їх професійної підготовки, чи стануть вони особистостями, гідними громадянами своєї держави.

Висновки і перспективи подальших розвідок. Підсумовуючи зазначене, можна зробити висновок, що впровадження етнодизайну в освітню практику як школи так і педагогічного вузу набуло необхідності. Це проблема не лише шкільної, професійно-технічної чи вищої освіти, це проблема вітчизняної освіти загалом і суспільства в цілому. Сьогодні вона потребує теоретичного осмислення і невідкладного практичного розв’язання.

Етнодизайн як засіб формування проектної художньо-естетичної культури, національної самосвідомості підростаючого покоління, має стати складовою його професійної підготовки. Впровадження етнодизайну в процес трудової підготовки школярів як інтегрованого компонента (художнього, технічного, національного), створює реальні можливості аби вивести останню на якісно новий, цілком сучасний рівень освіти. Саме етнодизайн у змісті трудового навчання та етнодизайнерська діяльність учнів, як засіб їх творчого художнього розвитку, розширить межі їх художньо-естетичної, проектної, дослідницької, а  в майбутньому – професійної компетентності в будь-якій галузі народного господарства.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.      Антонович Є. А. Декоративно-прикладне мистецтво: навч. посіб. для студ. пед. ін-тів / Є. А. Антонович, Р.В. Захарчук-Чугай, М. С. Станкевич. – Львів : Світ, 1992. – 270 с.

2.      Васянович Г. П. Збірка наукових праць / Григорій Васянович : ін-т педагогіки і психології проф. освіти АПН України, – Львів, 2006. – 448 с.

3.      Гевко О. Суть та особливості національно-патріотичного виховання засобами декоративно-ужиткового мистецтва / Оксана Гевко // Рідна школа. – 2003. – № 5. – С. 25–26.

4.      Легенький Ю. Культурологічна модель дизайну / Юрій Легенький // Технічна естетика і дизайн: наук.-техн. зб. / Укр. асоц. прикладної геометрії. – К., 2001. – Вип. 1. – С. 9–28.

5.      Орлов В. Сучасні тенденції художньо-естетичного виховання / Валерій Орлов // Неперервна проф. освіта : теорія і практика. – 2002. – Вип. 3 (7). – С. 209 – 217.

6.      Оршанський Л. В. Декоративно-ужиткове мистецтво та етнодизайн – традиції і сучасність у художньо-трудовій підготовці майбутніх учителів трудового навчання / Л. В. Оршанський // Инновационные образовательные технологи. – 2000. – № 1. – С. 77–82.

7.              Професійна освіта : словник : навч. посіб. / [уклад. С. У. Гончаренко, І. А. Зязюн, Н. Г. Ничкало, О. С. Дубинчук, Н. О. Талалуєва, А. О. Молчанова, Л. Б. Лук’янова; за ред. Н. Г. Ничкало] – К. : Вища школа, 2000. – 381 с.

8.              Прусак В. Сучасна дизайнерська освіта : досвід, проблеми / В. Прусак // Діалог культур : Україна у світовому контексті. Художня освіта : зб. наук. пр. / [редкол. : І. А. Зязюн (голов.ред.), С. О. Черепанова (упоряд. і відп. ред.), Н. Г. Ничкало, О. П. Рудницька та ін.]. – Львів, 2000. – Вип. 5. –  С. 354– 364.

 

Рецензент: д. пед. н., проф. Оршанський Л. В.