УДК 37.014.623                                                                                к. пед. н. Яковишин Р. Я.

(КОГПІ ім. Тараса Шевченка)

 

СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК СИСТЕМА ПРОФЕСІЙНОЇ ДОБРОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА (СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА)

 

В статті охарактеризовано структурні елементи соціальної роботи, які свідчать про її сформованість як науки. Доведено, що професія соціального працівника (педагога) спрямована на соціальну діяльність, необхідну для функціонування державних і громадських систем. Визначено, що важливим моментом професійної соціальної роботи є міждисциплінарний підхід до розв’язання проблем, які виникають у клієнта. Розкрито професійну діяльність соціальних працівників, які використовують свої знання і вміння для соціального обслуговування індивідів, сімей, груп, общин, організацій і суспільства в цілому.

Ключові слова: соціальний працівник, соціальна робота, соціальний педагог, соціальний захист, соціальна профілактика.

 

В статье охарактеризованы структурные элементы социальной работы, которые свидетельствуют о ее сформированность как науки. Доказано, что профессия социального работника (педагога) направлена на социальную деятельность, необходимую для функционирования госсударственных и общественных систем. Определено, что важным моментом профессиональной социальной работы является междисциплинарный подход к решению проблем, которые возникают у клиента. Раскрыто профессиональную деятельность социальных работников, которые используют свои знания и умения для социального обслуживания индивидов, семей, групп, общин, организаций и общества в целом.

Ключевые слова: социальный работник, социальная работа, социальный педагог, социальная защита, социальная профилактика.

 

In the article describes structural elements of social work, indicating its formation as a science. It is proved that the profession of social worker (teacher) focused on social activities necessary for the functioning of government and public systems. Determined that an important point of professional social work is an interdisciplinary approach to solving problems that occurs at the customer. Reveals the professional activities of social workers, who use their knowledge and skills for social service individuals, families, groups, communities, organizations and society as a whole.

Key words: social worker, social work, social educator, social protection, social prevention.

 

Постановка проблеми. Соціальна робота – специфічний вид професійної діяльності, що передбачає наявність знань, умінь, норм та цінностей міжособистісної взаємодії. Саме тому успішність та ефективність соціальної діяльності значною мірою залежить від етико-психологічних якостей фахівця, професійних дій та вчинків соціального працівника. Система соціальної роботи як діяльність з надання допомоги людині, сім’ї, групі осіб, які знахо­дяться у складній життєвій ситуації, шляхом матеріально-фінансової, морально-правової підтримки, консультування й обслуговування демонструє реальні можливості суспільства і держави щодо соціального захисту людини. Відомо, що кожна професія характеризується спільними з іншими професіями і специфічними, притаманними лише їй цінностями. Особливості професійних цінностей обумовлені роллю і статусом про­фесії в житті суспільства і конкретної людини.

Цінності професійної діяльності можна розуміти як домінуючу потребу служити своєю професією на благо людей, яка акуму­лює професійно-особистісну активність соціального працівника у досяг­ненні означеної гуманної мети. Структурний і якісний аналіз цінностей соціальної роботи як професійної діяльності виявляє її комплексний характер, гуманістичну природу і зміст. Саме гуманістичний ідеал – самоцінність особистості – визна­чає смисл і призначення цієї діяльності, а її цінності у зв'язку з цим відображають визнання гармонії суспільних і особистісних інтересів, усвідомлення праці як вищого смислу життя, пріоритет загальнолюдських цінностей (істина, здоров’я, мир, милосердя, добро, допомога) [1, С. 23].

Соціальну роботу визначають як інтегрований, універсальний вид діяльності, спрямований на задоволення соціально-гарантованих та особистісних інтересів і потреб людей, перш за все соціально-незахищених верств населення.

Стратегія соціальної роботи полягає у вивченні людини, її цілісності, індивідуальності та універсальності. Ефективність соціальної роботи залежить від осмислення сутності життєдіяльності людини та її змін під дією економічних, соціально-психологічних факторів [1, С. 24].

Аналіз останніх досліджень і публікацій з розв’язання даної проблеми. На сьогодні є чимало визначень поняття “соціальна робота”. Так, Національна асоціація соціальних працівників США наголо­шує, що соціальна робота – це професійна діяльність з надання допомо­ги індивідам, групам і спільнотам, посилення чи відродження їхньої здат­ності до соціального функціонування та створення сприйнятливих соц­іальних умов для досягнення цих цілей [8, С. 31-32].

Російський вчений А. Ляшенко [3, С. 17] розкриває соціальну роботу у двох площинах: у широкому розумінні – це вплив професіоналів громадсь­кості на соціальне облаштування суспільства шляхом формування і реал­ізації соціальної політики, спрямованої на створення сприятливих умов для життєдіяльності людини. У вузькому розмінні – це професійна діяльність, яка здійснюється професійно-підготовленим спеціалістам і їхнім помічниками і спрямована на надання індивідуальної допомоги людині, сім’ї, групі осіб, які попали у важку для них життєву ситуацію, шляхом інформування, консультування, натуральної чи фінансової допомоги, соціальну реадаптацію, догляд, обслуговування, педагогічну і психологічну підтримку тощо.

Варто звернути увагу на розкриття суті соціальної роботи, яке дає М. Фирсов [9, С. 26]. Він, зокрема, акцентує увагу на такому аспекті, як самодопомога, включаючи її до загального – допомога в системі соціокультурних і пихосоціальних взаємодій і відносин різних суб’єктів.

Вітчизняні вчені (В. Андрущенко, М. Лукашевич та ін.) під поняттям “соціальна робота” розуміють професійну діяльність організацій, груп і окремих індивидів з надання допомоги у здійсненні соціалізації особам чи групам людей у випадках, коли за відсутностві належних умов у суспільстві або особистих вад їх соціалізації утруднюється, призупиняються або набуває зворотнього напряму (десоціалізація) [1, С. 37].

Останнє визначення є дещо спірним, оскільки в соціальній роботі на перше місце виступає не допомога у соціалізації, а допомога людині у визначенні самоцінності соціально значущої поведінки прояву, соціаль­ної активності, “знайти” себе і своє місце. Це дозволяє висловити думку про можливість функціонування ще одного визначення поняття “соц­іальна робота”, яку ми розуміємо соціально-філософський, психолого-педагогічний феномен, який вбирає в себе багатогранність будь-якої особистості і професійної діяльності фахівця у соціальній сфері: це інтегро­вана управлінська діяльність, спрямована на зміну сукупності умов функціонування і розвитку процесів з метою досягнення оптимальної їх відповідності інтересам і потребам особистості, груп суспільства. Таке широке тлумачення соціальної роботи дозволяє розглядати її як фено­мен, метою якого є корекція соціальних відносин, соціальних процесів, соціальних умов, соціальних технологій. Можна говорити про соціальну роботу не лише як про професійну практичну діяльність, а й як про феномен суспільного життя, який включає і практичну, і наукову, і навчальну діяльність у цій галузі, а також знання, визнання, інституалізацію у суспільстві цього феномена.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). У процесі дослідження обґрунтовується зміст соціальної роботи як людинознавчої професії та принципів її становлення для підвищення загального добробуту населення. Завдання даної наукової роботи:

·  дослідити теоретико-методологічні основи соціальної роботи як суспільної діяльності;

·  розкрити основні поняття, категорії, закономірності та принципи соціальної роботи.

Виклад основного матеріалу. Порушення на початку 90-х років XX ст. традиційних для України механізмів соціального регулювання і взаємодії, поведінки людей потре­бує перегляду не лише соціальної політики, але й теоретичних засад, які є фундаментом для осмислення того, що відбувається з людиною, суспільством, яка логіка зміни людей, який механізм самозахисту і загальнодержавної підтримки людей. А сьогодні, як ніколи, потре­бується найбільш точне і швидке визначення стратегії і тактики соціаль­ного захисту населення, створення оптимально-необхідних установ соц­іальної роботи, а також підготовки і перепідготовки працівників.

Досить очевидним стає вплив на специфіку діяльності соціального працівника масовість і якість змін у самій людині: всеохоплююча грамотність, поінформованість, соціально-побутова забезпеченість. Переосмислення основного змісту і напрямів соціальної політики призвело до необхідності визначення суті і напрямів соціальної роботи в реалізації цієї політики [4, С. 278].

Як зазначалося вище, соціальна робота є найбільш важливим інструментом соціальної політики. Водночас соціальна робота, виконуючи фун­кцію оберненого зв’язку, виступає в ролі соціального локатора, який визначає на основі спеціальних індикаторів реальні наслідки соціальної політики, її життєвість і ефективність. Саме система соціальної роботи як діяльність по наданню допомоги людині, сім’ї, групі осіб, які знахо­дяться у складній життєвій ситуації, шляхом надання матеріально-фінансової, морально-правової підтримки, консультування й обслуговування демонструє реальні можливості суспільства і держави щодо соціального захисту людини. Відомо, що кожна професія характеризується спільними з іншими професіями і специфічними, притаманними лише їй цінностями. Особливості професійних цінностей обумовлені роллю і статусом про­фесії в житті суспільства і конкретної людини [4, С. 281].

Визначення ціннісних орієнтацій професійної діяльності, тим самим підкреслює не лише системну єдність, цілісність розвитку особистості і діяльності, але й відводиться їм певна роль у досягненні професіоналіз­му, майстерності особистості й діяльності.

Цінності професійної діяльності можна розуміти як домінуючу поребу – служить своєю професією на благо людей, яка орієнтує професійно-особистісну активність соціального працівника у досяг­ненні означеної гуманної мети.

Виділяють такі  групи цінно­стей:

– цінності, які відображають специфіку професійної діяльності, альтруїстичного характеру (допоможи іншому, який потребує такої підтримки, слабозахищеній людині);

– цінності етичної відповідальності перед професією (соціальний працівник захищає гідність і цілісність професії, дотримується і примно­жує етичні принципи, норми, знання і місію соціальної роботи, яка, як і інші галузі перебуває у процесі постійного розвитку і збагачення);

– цінності пов’язані з потребами самореалізації, самоствердження і самовдосконалення особистості соціального працівника і досягнення професіоналізму в діяльності [4, С. 312].

Структурний і якісний аналіз цінностей соціальної роботи як професійної діяльності виявляє її комплексний характер, гуманістичну природу і зміст. Саме гуманістичний ідеал визна­чає смисл і призначення цієї діяльності, а її цінності відображають визнання гармонії суспільних і особистісних інтересів, ус­відомлення праці як вищого смислу життя, пріоритет загальнолюдських цінностей. У зв’язку з цим завданням соціальної роботи є встановлення балансу між відповідальністю суспільства перед особистістю і відповідальністю осо­бистості перед суспільством.

Аналізуючи різні наукові підходи можна визначити зміст соціальної роботи, який включає три основні аспекти:

1) надання допомоги окремій людині чи групі осіб, які опинились у скрутній життєвій ситуації, шляхом підтримки, консультування, реабілі­тації, патронажу та використання інших видів соціальних послуг;

2) актуалізація потенціалу самодопомоги осіб, котрі опинились у складній життєвій ситуації;

3) цілеспрямований вплив на формування і реалізацію соціально-економічної політики на всіх рівнях – від регіонального до державного – з метою забезпечення соціально-оздоровчого середовища для життєвого розміщення і життєдіяльності людини, створити систему підтримки лю­дей, які опинились у складній життєвій ситуації [3, С. 83].

Перші два аспекти проявляються на мікрорівні, третій – на макрорівні соціальної роботи.

Слід зазначити, що можна говорити про професійну і непрофесійну соціальну роботу, до того, як свідчить практика, остання частіше простежується на вихідному етапі становлення. Цим етапом міг бути ще період 14-16 ст. Сьогодні можна вести мову уже про професійну доціль­ну роботу, яка розпочала в 90-х роках XX ст. в Україні період інституалізації, створення методології і теорії соціальної роботи, що сприяло початку розвитку наукового напряму у цій галузі – соціальної роботи з різними категоріями населення.

У соціальній роботі розрізняють два рівні понять: первинні і теоретичні. До первинного рівня належать поняття, які відображають їх відповідність повсякденній формі чуттєвих явищ, до теоретичного – ті, які утворюються шляхом логічних інтерпретацій первинних понять [7, С. 26].

Поняття і категорії соціальної роботи можна об’єднати в три групи:

·  поняття, які відображають змістовий аспект;

·  поняття, що відбивають технологічний аспект;

·  поняття, що характеризують якісний стан соціальної роботи [7, С. 27].

Перша група – запозичені – поняття і категорії не специфічні для теорії соціальної роботи, оскільки визначені ними явища і процеси вивчаються іншими науками;

друга група – загальні – поняття і категорії, які належать до теорії соціальної роботи, але використовуються також в інших галузях знань;

третя група – специфічні – поняття і категорії власне соціальної роботи, які виражають її сутнісний аспект (закономірності, принципи, цілі, функції, зміст), відображають конкретні способи прояву її сутнісного аспекту, характеризують її якісний стан (форми, методи, інструментарій, структура) [7, C. 27].

До першої групи понять можна віднести такі: соціум, соціальне середовище, соціальні відносини, соціалізація, соціальне виховання, соціальна активність, соціальна діяльність тощо.

Соціум – оточення, в якому формується людина; сукупність різноманітних груп та інших об’єднань, організацій, закладів, соціальних досягнень, що складають оточення; середовище, вплив якого людина відчуває  в процесі своєї життєдіяльності; простір – предметний, культурний, духовний, де кожна особа реалізує себе, виявляє свою активність.

Соціальне середовище – сукупність соціальних умов життєдіяльності людини, що впливають на її свідомість і поведінку.

Соціальні відносини – певна стійка система зв’язків індивідів, яка склалася в процесі взаємодії одного з одним в умовах певного суспільства; відносини між групами людей, які посідають різне становище в суспільстві, беруть неоднакову участь у його економічному, політичному, духовному житті, різняться способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою  особистого споживання. Вони можуть приймати характер дружнього  співробітництва або ж конфлікту.

Соціалізація – це процес  засвоєння індивідом  протягом усього життя певної системи знань, соціальних норм і культурних цінностей, настанов і зразків поведінки, які дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства, до якого він належить.

Соціальне виховання – цілеспрямовано керований процес соціального розвитку, соціального формування особистості, допомога людині в засвоєнні та прийнятті нею моральних норм, які склалися в сім’ї та суспільстві, прийнятті правових, економічних, громадянських і побутових відносин; цілеспрямоване виховання людини з урахуванням її особистісно-соціальних проблем і відповідно до соціальних потреб середовища, що її оточує в процесі життєдіяльності.

Соціальна активність – свідома, цілеспрямована діяльність людини, орієнтована як на перетворення об’єктивних соціальних умов; так: і на формування соціальних якостей власної особистості (активної життєвої позиції); характеристика діяльності; відображена міра реалізації та розвитку соціальних потенцій, можливостей людини (її здібностей, знань, навичок, прагнень). Соціальна активність виступає необхідною умовою різнобічного розвитку особистості, елементом прискорення соціального розвитку. Вона може реалізовуватись у різних формах, не лише як індивідуальна, але і як  групова,  колективна, організаційна, спрямована на реалізацію можливостей та інтересів тих  чи інших соціальних груп. Соціальна діяльність – сукупність соціально значущих дій, здійснюваних суб’єктом (групою, особистістю) у різноманітних сферах і на різноманітних рівнях соціальної організації суспільства, які переслідують певні соціальні цілі, інтереси та використовують заради досягнення поставлених цілей і задоволення інтересів різноманітні засоби – економічні, соціальні, політичні та ідеологічні [6, С. 88]. 

До другої групи можна віднести такі поняття: соціальна реабілітація, соціальна адаптація, соціальний захист, соціальний інститут, соціальне інспектування, соціальна діагностика тощо.

Соціальна реабілітація – комплекс заходів, спрямованих  на відновлення порушених чи втрачених індивідом  суспільних зв’язків і відносин внаслідок стійкого розладу функцій організму (інвалідність), зміни соціального статусу (люди похилого віку, безробітні, біженці). Метою соціальної реабілітації є повернення особистості до суспільно-корисної  діяльності, формування позитивного ставлення до життя, праці, навчання.

У практиці соціальної роботи розрізняють такі види реабілітації: медичну, психологічну, педагогічну, професійну, трудову, побутову, спортивну.

Соціальна адаптація – одна зі складових процесу соціалізації особистості. У широкому розумінні адаптація розглядається як пристосування організму до певних умов існування. У соціальній роботі соціальна адаптація – це процес активного пристосування індивіда до певних умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об’єктами, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність, спрямована  на пристосування до певних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища.

Соціальний захист – система заходів, здійснюваних суспільством та та його різноманітними структурами, з метою надання гарантованих мінімально доступних умов життя, підтримки діяльності людини.

Соціальний інститут – історично утворена стійка форма організацій спільної діяльності людей.

Суспільство – це система соціальних інститутів, складна сукупність  економічних, політичних, правових, моральних та інших відносин. Найбільш фундаментальні соціальні інститути – держава, власність, сім’я, наука, система засобів масової інформації, виховання, освіта, право.

Соціальне інспектування – система заходів, спрямованих на здійснення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за функціонуванням соціальних програм, проектів, за умовами життєдіяльності, моральним, психічним і фізичним станом різних груп населення, забезпечення  захисту їхніх прав, свобод і законних інтересів.

Соціальна діагностика – процес комплексного дослідження соціального явища з метою виявлення, розпізнання і вивчення причинно-наслідкових зв’язків і відношень, які характеризують стан і тенденції подальшого розвитку. До специфічних понять, які утворюють третю групу, належать: соціальний педагог, соціальний працівник, соціальне обслуговування, соціальна профілактика, соціальне страхування, соціальний супровід, доброчинність, волонтерський рух тощо.

Соціальний педагог – спеціаліст із соціально-педагогічної роботи з дітьми і батьками, підлітками, молодіжними групами та об’єднаннями, з дорослим населенням в умовах освітніх і спеціалізованих установ, за місцем проживання. Соціальний педагог забезпечує цілеспрямовану соціально-педагогічну допомогу і підтримку процесу соціалізації різноманітних категорій дітей і молоді, надає психолого-педагогічну і соціально-педагогічну допомогу сім’ї, різним виховним закладам, допомагає підліткам у період їхнього соціального і професійного становлення [6, С. 163].

Соціальний працівник – спеціаліст, діяльність якого спрямована на надання допомоги людині, сім’ї або групі осіб, що потрапили у складну життєву ситуацію, шляхом інформування, консультування, організації різних форм підтримки або обслуговування хворих чи одиноких людей.

Соціальне обслуговування – це вид соціальної діяльності державних та недержавних органів, спрямованої на забезпечення матеріальних, оздоровчих, освітніх, естетичних та інших потреб особистості. Соціальне обслуговування здійснюється у вигляді соціальної допомоги та соціальних послуг.

Соціальні послуги – це комплекс дій, здійснюваних державними, громадськими організаціями, і спрямованих на забезпечення та покращення умов життєдіяльності особистості чи окремих груп. За тривалістю дії соціальні послуги поділяють на: постійні, тимчасові. Залежно від особистості клієнта, місця надання послуг та їх виду вони бувають безкоштовні і платні.

Соціальна профілактика – комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів спрямованих на запобігання, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі; сукупність державних, громадських, соціально-медичних і організаційно-виховних заходів, спрямованих на попередження, подолання або нейтралізацію основних причин та умов, що викликають різного роду соціальні відхилення негативного характеру у поведінці.  

Соціальне страхування здійснюється за рахунок спеціальних фондів, які створюються з обов’язкових внесків підприємств, закладів, організацій та інших працедавців, а також дотацій із державного бюджету на матеріальне забезпечення працівників і членів їх сімей. 

Соціальний супровід – вид соціальної діяльності, спрямований на здійснення соціальної опіки допомоги та патронажу соціально незахищених верств населення; з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їхнього соціального статусу; тривалий процес, спрямований на здійснення системи комплексних заходів різними спеціалістами щодо соціальної реабілітації зазначених категорій.

Соціальна опіка (патронаж) – особлива форма державного захисту прав особистості, майна недієздатних та інший громадян у випадках, передбачених законом. Патронаж передбачає проведення в домашніх умовах профілактичних, оздоровчих, санітарно-просвітницьких заходів, надання соціальних послуг.

Доброчинність – у вузькому розумінні – надання приватними особами чи організаціями безоплатної допомоги людям або соціальним групам, що її потребують. У широкому розумінні – безоплатна діяльність по створенню і передачі фінансових, матеріальних і духовних цінностей для задоволення нагальних потреб людини, соціальної групи або більш широких спільнот, які потрапили у складну життєву ситуацію.

Волонтерський рух – це доброчинна діяльність, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової дальності, без заробітної плати, без просування по службі,  заради добробуту  та процвітання спільнот і суспільства в цілому. Людину, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуга інвалідам, хворим, особам і соціальним групам, що опинились в складній життєвій ситуації, називають волонтером [6, с. 52].

Соціальна робота є відносно новою галуззю соціально-гуманітарного знання у системі суспільних наук. Вона характеризується інтегративністю і, переважно, прикладною спрямованістю. Їй властиві всі структурні  елементи, які свідчать про її сформованість як науки, а саме: наявність об’єкта і предмета дослідження, відповідних йому понять і властивих закономірностей; сформована система принципів та ідей і практичний досвід соціальної роботи [10, С. 9].

Висновки. 1. Професія соціального працівника (педагога) та його вчинкова діяльність спрямована на соціальну спеціа­лізовану діяльність, об’єктивно необхідну для функціонування державних і громадських систем соціальної допомоги різним категоріям населення, для реалізації життєвих, потенційно закладених у кожній людині сил для самозабезпечення і саморозвитку.

2. Соціальні працівники (педагоги) використовують свої знання і вміння для соціального обслуговування індивідів, сімей, груп, общин, організацій, суспільства в цілому. Допо­магають людям вирішувати проблеми, створюючи для цього необхідні ресурси, забезпечують взаємодію між людьми чи між людиною та середовищем у цілому, підвищують відповідальність організацій за людину, впливають на соціальну політику.

3. Предметно-інструментальна основа його професійної діяльності включає професійні знання та досвід. Професія соціального працівника (педагога) передбачає конкретну діяльність, яка реалізується у визначеній функціонуючій системі соціальної роботи, в конкретній соціальній службі чи окремому спеціалізованому центрі. Вимоги до рівня знань та умінь соціального працівника витікають з міжнародних вимог до кваліфікації соціального працівника (педагога).

4. Фахівцю із соціальної роботи необхідно мати уяву про теорію і методику роботи з окремими клієнтами і групою; ресурси та послуги, які надаються суспільством; програми і мету соціальних служб як суб’єкта регіонального та локальних рівнів; організацію місцевої інфраструктури і розвитку служб охорони здоров’я та соціального забезпечення; основи соціально-економічної й політичної теорії; расові, етнічні та інші культурні групи в суспільстві (їх морально-етичні цінності та норми, можливі проблеми); результати професійних і наукових досліджень, які можна використовувати в практичній роботі; концепції та методи соціального прогнозування; теорію і практику проведення спостережень; теорію і практику управління персоналом; соціальні, психологічні, соціологічні методи і методики; теорії та методи психосоціальної оцінки різних видів і форм втручання з боку соціальних служб, а також диференційований діагноз стану клієнта; теорію та методи адвокатської практики; етичні стандарти і практику професійної соціальної-педагогічної діяльності.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.     Актуальнi проблеми теорії і практики соціальної роботи на межi тисячолiть: Монографія // Соціальна робота. Книга 1. – К.: УДЦССМ. – 2001. – 344 с.

2.     Лукашевич М.П., Мигович І.І., Пінчук І.М. Соціальна робота в Україні: теоретико-методичні засади: Навчальний посібник / М.П. Лукашевич, І.І. Мигович, І.М. Пінчук. – К.: МАУП, 2001. – 236 с.

3.     Ляшенко А.И. Организация и управленние социальной роботой в России / А.И. Ляшенко. – М.: Наука, 1995. – 176 с.

4.     Пейн М. Сучасна теорія соціальної роботи. / М. Пейн. – К., 2000. – 438 с.

5.     Росийская энциклопедия социальной работы. В 2 т. / Под ред. A.M. Панова и Е.И. Холостовой. – М.: Институт социальной работы, 1997. – 420с.

6.     Сидоров В.М. Вступ до соціальної роботи. Ч.І: Анотація категоріального аппарату / В.М. Сидоров. – Донецьк, 1997. – 245 с.

7.     Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін.; За заг. ред.: І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 256 с.

8.     Соціальна робота/ За ред. В. Андрущенка, М. Лукашевича: 7 ч. – ч. II. – К.: ДЦССМ, 2002. – 215 с.

9.     Фирсов М.В., Шапиро Б.Ю. Психология социальной работы: Учеб. Пособие / М.В. Фирсов, Б.Ю. Шапиро. – М., 2002. – 165 с.

10. Фурман А.В. Теоретичні та методичні засади практичної психології // Соціальна робота в Україні: теорія та практика: посібник для підвищення кваліфікації психологів центрів соціальних служб для молоді. – 5-а ч. / за ред. А.Я. Ходорчук. – К.: ДЦССМ, 2003. – 264с., С. 6-15.

 

Рецензен: д. пед. н., доц. Щербяк Ю. А.